Також відповідно до рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України про безоплатну медичну допомогу №10-рп/2002 від 29 травня 2002 року за справою №1-13/2002, поняття медичної допомоги, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.
Законом у якому визначено поняття медичної допомоги та порядок надання медичної допомоги є Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі Закон).
Відповідно до ст.3 Закону, медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.
Також відповідно до ст.33 Закону, порядок надання медичної допомоги лікарями та іншими медичними працівниками, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Статтею 8 Закону визначено, що до медичної допомоги належить первинна медична допомога.
Відповідно до ст.35 Закону, первинна медична допомога – це медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги у разі розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
Відповідно до ст.351 Закону, пацієнт має право обирати лікаря, який надає первинну медичну допомогу, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство охорони здоров’я, що затверджено постановою КМУ №267 від 25.03.2015р. головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України.
Відповідно до п.3 розділу 1 Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, що затверджений наказом МОЗ України №503 від 19.03.2018 року, підтвердженням волевиявлення пацієнта (його законного представника) про вибір лікаря, який надаватиме йому первинну медичну допомогу є «Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу».
Також відповідно до п.4 Порядку, пацієнт, який не обрав лікаря та перебуває у невідкладному стані, має право отримати безперервну та безоплатну ПМД у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, а також звернутися до НСЗУ або його територіальних органів за роз’ясненнями стосовно надавачів ПМД для забезпечення можливості реалізувати своє право на вибір лікаря.
Слід зазначити, що Підписуючи декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, пацієнт (його законний представник) надає згоду на доступ до відомостей про нього, що містяться в електронній системі охорони здоров’я, такому лікарю, а також іншим лікарям за його направленням у межах, необхідних для надання медичних послуг такими лікарями.
Що стосується надання послуг вторинної (спеціалізованої) допомоги, то слід наголосити, що відповідно статті 352 Закону, спеціалізована медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання спеціалізованої медичної допомоги.
Крім того, постановою КМУ від 5 липня 2024 р. № 781 «Деякі питання надання послуг з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб» встановлено випадки, за яких юридичні і фізичні особи здійснюють повну оплату наданих послуг з медичного обслуговування населення та випадки, за яких юридичні і фізичні особи здійснюють оплату додаткових послуг, а саме:
- випадки, за яких юридичні і фізичні особи здійснюють повну оплату наданих послуг з медичного обслуговування населення:
- Надання послуг з медичного обслуговування населення без направлення лікаря, крім випадків, коли направлення не вимагається відповідно до законодавства.
- Надання послуг з медичного обслуговування населення за договорами з юридичними особами.
- Надання послуг з медичного обслуговування населення, які не покриваються за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення.
- випадки, за яких юридичні і фізичні особи здійснюють оплату додаткових послуг:
- Надання послуг з медичного обслуговування населення за місцем проживання (перебування) пацієнта за самостійним вибором пацієнта за умови відсутності показання для їх надання.
- Самостійний вибір лікуючого лікаря під час надання спеціалізованої медичної допомоги у плановому порядку у стаціонарних умовах.
Без направлення спеціалізована медична допомога відповідно до медичних показань надається безоплатно закладами охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення, пацієнтам, які звернулися до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, та пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку в цьому закладі охорони здоров’я.
