Мета цієї дати — підкреслити необхідність допомагати людям, що страждають невиліковним захворюванням, та підвищувати рівень їх життя. Адже чисельність дітей, які страждають аутизмом, висока у всіх регіонах світу і має величезні наслідки для дітей, їх сімей, громад і товариств.
В рамках Дня, який кожен рік присвячений певній темі, проводяться конференції, де обговорюються стратегії і підходи щодо питань опіки, незалежності та правоздатності людей, які живуть з аутизмом. Аутизм — це порушення розвитку нервової системи, яке проявляється протягом перших трьох років життя. Це захворювання діагностується при наявності трьох симптомів: нестачі соціальних взаємодій, порушеною взаємної комунікації, обмеженості інтересів і повторюваного репертуару поведінки.
Приклади опису цих ознак можна знайти в історичних джерелах, що з’явилися задовго до введення самого терміна «аутизм». Наприклад, у записах застільних бесід Мартіна Лютера міститься згадка дванадцятирічного хлопчика, можливо, хворого важкою формою аутизму. Простежуються симптоми хвороби і в описах «дикого хлопчика з Аверона» — Мауглі 18 століття, що мешкав у французьких лісах і потрапив до людей у віці 12 років. Сам термін «autismus» був придуманий швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером в 1910 році при описі симптомів шизофренії. В основу цього неолатинизма, що означає «ненормальне самозамилування», він поклав грецьке слово «ауто» («сам»), маючи намір підкреслити «догляд пацієнта в світ власних фантазій, будь-яке зовнішнє вплив на який сприймається як нестерпна настирливість».
Цю самостійну проблему вперше описав доктор Каннер у 1943 році у своїй ранній праці «Аутистичні порушення емоційного контакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів:
- Крайня аутистична самотність — діти не здатні нормально налагоджувати відносини з іншими людьми, але виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.
- Нездоланне нав’язливе прагнення до постійності — діти дуже розчаровувалися, коли відбувались зміни у звичайному ході подій чи обстановці.
- Чудова механічна пам’ять — діти, яких бачив Каннер, були здатні запам’ятати велику кількість абсолютно даремної інформації (наприклад, номери сторінок у предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, яке проявлялось в усіх інших сферах.
- Відтерміновані ехолалії — діти повторювали фрази, що чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.
- Гіперчутливість до сенсорних впливів — діти, за якими Каннер спостерігав, дуже бурхливо реагували на певні звуки й явища, так як: шум паротягу, ліфту чи, навіть, вітру. У деяких дітей були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.
- Обмеженість репертуару спонтанної активності — у дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.
- Хороші когнітивні завдатки — Каннер був переконаний, що надзвичайна пам’ять і моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не зважаючи на те, що в багатьох із цих дітей були відмічені виражені складнощі в навчанні.
- Високоосвічені сім’ї — Каннер відмічав, що в його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.
Пізніше, Каннер і Аспергер, у 1952 році, зі всіх ознак як ключові складові аутизму Каннер виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав’язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки».
У резолюції ООН підкреслюється, що протягом усієї своєї історії організація приділяє особливу увагу поліпшенню добробуту інвалідів, у тому числі дітей з труднощами в розвитку. Так, у 2008 році вступила в силу Конвенція про права інвалідів, яка підтвердила фундаментальні принципи загальних прав для всіх.
