Хвороба Паркінсона відома вже майже 200 років. В 1817 році вперше опублікувавши свою статтю про тремтючий параліч англійський лікар Джеймс Паркінсон увіковічнив своє ім’я. Згодом французький вчений Шарко в 1882 році запропонував називати тремтючий параліч хворобою Паркінсона.
Відмічається Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона в день народження Джеймса Паркінсона — 11 квітня. Проводиться з ініціативи ВООЗ та має на меті інформувати суспільство про захворювання і наголосити на підтримці хворих паркінсонізмом та їх сімей. Символом Міжнародного руху по боротьбі із цим захворюванням став червоний тюльпан.
Хвороба Паркінсона є другим за поширюваністю нейродегенеративним розладом після хвороби Альцгеймера. Основними ознаками цього захворювання є тремтіння кінцівок, сповільненість активних рухів — одягання, вживання їжі, гоління, закрепи, маскоподібне обличчя, тулуб зігнений, голова нахилена вниз і вперед. Зміна емоцій відбувається значно повільніше, хворі можуть довго підтримувати пози, неможливі для здорових людей. З психічної сторони у хворих людей відмічається якась внутрішня тривога (вони не можуть знайти собі місця), плаксивість, коливання настрою, збудженість. Симптоми хвороби прогресують дуже повільно, але не призводять до смерті. Хворі вмирають від пневмоній, пролежнів, тощо. Іноді такі хворі в стані депресії роблять крок до самогубства.
Читати додатково: Хвороба Паркінсона: підступне тремтіння
Тому так важлива увага медичного персоналу і близьких людей до хворої людини. Адже вони першими можуть помітити прогресування хвороби, навіть якщо хворому тяжко про це сказати. Турботливе й терпеливе ставлення, увага до потреб хворого, розуміння його інтересів створюють позитивний емоційний фон, що дуже важливо для лікувального ефекту. Звичайно ж, лікування призначає тільки лікар: одним недужим воно потрібно для того, щоб перебороти труднощі при прийманні їжі, так як в них часто порушене ковтання, іншим — для того, щоб продовжити суспільну чи професійну діяльність. Близькі люди повинні пам’ятати, що хворого не можна хвилювати та квапити, так як посилюється тремор й інші прояви недуги. Обов’язково потрібно вміти вислухати таку людину, тому що порушене мовлення, збіднена міміка та жестикуляція утруднюють спілкування хворого з іншими людьми ще більше знижуючи психічний тонус. А більшість хворих паркінсонізмом — люди похилого та старечого віку, в яких і без того розвинена невпевненість та страх перед майбутнім, страх самотності і образи. Хоча ця хвороба не оминає і молодих.
Харчування повинно бути дієтичним та містити багато вітамінів, обов’язково виключається куріння і вживання алкоголю. Чимале значення має лікувальна фізкультура та фізіотерапія. Реабілітація проводиться й при лікуванні мовних розладів.
Вчені сьогодні вже багато знають про те як розвивається це захворювання та що відбувається в мозку людини при цьому, проте до кінця нез’ясованим залишається пусковий фактор через який запускається процес руйнування клітин мозку.